Крымский клуб фантастов
Главная
Авторы
Произведения
Журналы клуба
Книги
Фестиваль
Друзья клуба
Контакты



Главная страница сайта

Василь МАК
м. Сімферополь, Крим, Україна

З КАЗОК І РИТМІВ ДЛЯ МАРГАРИТИ

НІЧНИЙ ВАЛЬС КЕЙКО МАЦУЇ

Маргариті Б.

ми в піднебессі нас двоє і музика –
                                        гарно
все ні про що а може десь-якось
                                        про нас
пізня під вітром майже безлюдна
                                        кав’ярня
і божевільний у місячнім мареві
                                        вальс

свічка коньяк тепла ковдра для тебе
                                        на плечі
місяць зі свічкою грають в любов
                                        залюбки
ти щось шепочеш про лагідно-займисті
                                        речі
я лиш вчуваю тремтіння
                                        твоєї руки

а вздовж ріки до японського жовтого
                                        моря
низка китайських червоних сумних
                                        ліхтарів
кейко мацуї обох нас зігріє
                                        й пригорне
і в піднебессі намостить нам
                                        білих мостів

стегна твої по мені котрий час
                                        ностальгують
десь під мостами без сумнівів
                                        гоїться час
лише для нас піднебеснійший
                                        кейко мацуї
ритмами стелить жаданий
                                        і трепетний вальс

11.06.2012 року,
Трускавець

ЕЛЕГІЯ ПЕРЕДЧУТТЮ
та звір я бісова я кров
я маю хребтове передчуття біди
передчуття обману
й моменту коли треба
йти
Володимир Цибулько, «Тінь невідрубна»

коли п’янить духмяність а не цвіт
коли кохаєш квітку а не колір
не буде чуда казки у кінці
і зашморг відчаю вповзе тобі під комір

коли кохаєш пелюсткову цю
коли вдихаєш поцілунку кисень
а видихаєш як двоокис вуглецю
собі самому поминальну пісню

живий чи ні? як вік тягуча мить
в коханні сумнів це не куля в скроню
підозра не вбиває а щемить
так наче з духовим тебе хоронять

всі кого знала – ті ховають імена
у присмерках кохання-милосердя
для Маргарити Майстра вже нема
лишилось безіменне підмайстер’я

то що коли не смерть кохання є
дароване похмілля дурнувате
опісля квітки що бездушно п’є
цілунків смак і не рахує втрати

22.09.2012 року,
Спокійне  

ІЗ NANO-СНІВ
      
Ніні Садур –
знаній в Европі

...Якось у снах нас розпізнає карма,
як байстрюків, що ніде ночувать, –
весільна, як веселка, і шикарна,
що їй ім’я закінчується «...мать».

Це наші сни безжально нищать ночі,
немов гранати вибухають у юрбі –
калічать і нівечать, тишу топчуть –
зірки й планети вилізають із орбіт...

Це наші сни гойдають ліхтарями,
що, як ті злодії, обшарюють двори,
де ми попід парканами, краями,
ніяк не втовпимось до світлої пори.

Це наші сни у коминах ридають,
вкидають нас вві сні в холодний піт,
мов, все мине – наврочив Нострадамус,
а нам пощо... Ми лише пил з чобіт...

Це наші сни розгойдують дерева,
та ще для стогонів розціплюють вуста,
щоб нам згадалось, що ми не даремно
в зітертих селах і в нових містах.

Це наші сни нам вивільняють члени,
коли здається, що вже все пройшло,
лишилось сім віршів і півпоеми –
але які шалені! – всім назло...

Це наші сни – для смерти і літання –
плоть зневагомить, душу вознести,
щоби безкрило зринуть на світанні
й над нами посміятись з висоти.

Потім ці сни вкладуть нас біля ватри,
самі ж стають у журавлинний клин
і відлітають у прекрасне завтра...
А там, де ми, засивіє полин!
           
20.10.2012 року,
        Спокійне

ДІАЛОГ НАД МОРЕМ
«Пусть салют этот длится всегда
                       и продолжается вечно,
Пусть земной Вавилон изумляется
                       нашей счастливой судьбе,
Стиснем руки и будем плыть
                       сквозь ту бесконечность,
Где кончается всё,
                            начавшись однажды
                                        во мне и тебе».
Сергій Могілєвцев, «Вавилонская башня»

– це не я
це вітер напився вина
перескочив танцюючи море
цілує тебе й обійма
а мені як без тебе – горе

це не я
це сонце з мого підвіконня
дитячим м’ячем порским
влітає в твоє просоння
бо я без тебе ні з ким

це не я
це місяць пройдоха-пройдисвіт
в твоїх снах хоче звити кубла
він знає жорстоку дійсність
я змерз без твого тепла

це не я!
це час піщинками сіє
дощем сиротливих химер
він думає він месія
коли я без тебе помер

– порцелянові подарунки
             незагоєні поцілунки
ти мабуть таки мене кохаєш
ревнуєш до мене вітер і час
над чорним морем мене шукаєш
де спалах любови один на нас

30.11.2012 року, ніч,
Спокійне

З ПРОСТИХ ПОСТУЛАТІВ
(параграф 79)

опісля § 78

Вірю в майбутнє, моя Маргарито, –
долю свою не кляни клейменно,
в квітні розквітнуть на серці квіти
(в заході сонця згадай про мене)…

Падає світло з сердець і зірок,
падає сніг, і пахне зимою…
Ми йдем назустріч, і чує Бог
наш діалог: – Будь зі мною…

Падаєш ти, і я проростаю;
сніг стає кожухом в озимині…
– Дихай, не дихай, мій бог останній,
а якщо Бог, залишайся в мені.

…Бог вже не ходить по лезові бритви,
і в пшеницях проростуть цикламени…
В змерзлій душі моїй цвіт маргаритки.
Як я помру, не питай про мене.

08.12.2012 року,
Сімферополь

ЯЛТА. АПОКАЛІПСИС

ти не йшла – пропливала по ялті
з королівським імплантом манер
у тривожно-брунатному платті
королівського крою флер
і це збуджувало компліменти
і я був при тобі за пажа
й наростала в крові турбулентність
дикунських наших бажань

відчайдушні спротиви голосу
і розпачливі суголосся
нам здалось що ми стали голими
все між нами тіль почалося

і ось вже на попіл стерто
як страждання юного вертера
у вертепі твоїх придихань і обійм
моє я сім разів розпростерто
а тобі залишатись живій
а тобі ще злітати в небі
не душею а тілом дзен
якби знати чого тобі треба
я б спитав це у лао-цзи

не втирав би мокрого чуба
я б забув що я ветеран
я б пізнав що життя це згуба
від польотів але не від ран
так і сталось і якось склалось
що я різко пішов у піке
аж твоє єство розкривалось
повне щастям
                буває таке
що тонкі міліметри плоті
у палкій роботі щодня
то є крила у зорянім зльоті
де пегас копитом коня
розплодить немовлят-метафор
з твого тіла народить ідей
і націдить вино з двох амфор
для живих і мертвих дітей

…твоя яхта гайнула галсом
аж потріскує мій бушприт
але є ще цінителі фалосу
і їм рана його болить
і поет на кормі відверто
носом хлюпає відпочива
не воскрес
          не повірите
                     вертер
поряд з ним вкотре я
                            помирав

наче виснажені два топази
ми згоряли у ялтинській ночі
із дроздами чорними разом
але жити хотілось конче
і дроздам
          і тобі
                   й віршомазам

23–24.12.2012 року,
під Апокаліпсис,
Ялта

ВУСТАМИ ДЕГУСТАЦІЙ
«Аромати кави, чорної смородини,
агрусу доповнені міцними танінами,
глибоким кольором і повним тілом».
З етикетки
“Quaibs Bate Old Vines Foch”, 2001

ти із тих вин
які вже пили й пили
я отой він
якому теж налили

ти як на мій смак
настояна і терпка
небо що у зірках
з пекельного пуп’янка

ти як на мій зір
таємна і неблизька
ти десь із передзим
але гаряча рука

ти як моя вина
приторку до руки
хочу твого вина
сік наче смерть п’янкий

трояндовий щем роси
по тілу картавий дріж
навіщо? я не просив
для мене у тебе ніж

музика горніх флейт
елегія тих балад
де я твій винний фермент
коли ти мала була

спрага
у тебе з-під вій
і п’яний смуток без меж
не я дегустатор твій
ти
       мене
                 п’єш

ти як моя вина
я в тебе так ще один
але тільки ти одна
не висорьбана до дна

після вина похміль-
ля соль дієз мінор
горе тобі василь
гретхен твоя ассоль

ти із тих вин
яке пили з давнини
вино має цін-
ність
            я не складу ціни

_________

дегустація – це не просте
якийсь не той ритуал
хай виноград росте
як в очах твоїх сум і шал

06.03.2013 року,
Сімферополь 

ЗНОВ ПРО ЛЮБОВ
(і про хіть мимохіть)

що саме вона зробила
                із їх коханням
ясно що нічого хорошого
               вона не зробила
я був випадковим свідком
              цієї драми
Олег Соловей, «Що вона робить
з його та своїм коханням»

…Придумав я коханнячко,
що майже задарма –
у ньому все по-взрослому
(зляганнячка нема).

Вона – так, нічогесенька
(ну, я придумав так) –
хоч станом не тонесенька,
але лицем – ніштяк.

У неї класні ноги
і не худі цицьки –
вона зі мною строга,
не грається в цяцьки.

А так – і пиво з сушкою,
і п’ять-сім квіточок…
Цілунки поза вушками…
(не буде діточок).

…А в серці трепетаннячко –
приїде чи прийде?..
І в ревнощах питаннячко:
– Злягалась з ким і де?

Бувають тихі радощі
(як за коліно взяв)…
А секс – то, кажуть, крайнощі,
ще Блок-поет сказав.

Я й зву її Лаурою,
і склав їй два вірші
(хоч подумки з Тамарою
вже тричі согрішив).

…І так воно й котилося
коханнячко оте –
два віршики сплодилися,
і рай в душі цвіте.

Й вона мені, як парочка! –
хто бачив, спом’яне!
А от як господарочка…
(не будем про сумне).

У неї вища місія –
подалі від суєт!..
Та тільки дідька лисого,
бо хіть бере своє –

вона собі до ротика
так пальчик заведе! –
і підліток наркотика
міцніше не знайде!

І почуття те капосне
(воно й не почуття) –
скоріш рефлекс злоякісний
голодного життя.

…Ще почекаю Анничку
(Тамарка – та не жде)…
А’мо Аллах татарочку
на дружбу приведе…

І хай Лауру-панночку
хто хоче, той… бере!..
Придумаю коханнячко –
цибате і рябе!

Ось так воно… Про що пак я?..
В індусів свій каприз –
жінки там грають чопиком,
як з флейтою флейтист.



   © Copyright. All rights reserved. © Все права защищены.
   © Все права на произведения принадлежат их авторам.
Информация на сайте выложена только для ознакомления. Любое использование информации с коммерческими целями запрещено. При копировании ссылка на сайт www.fantclubcrimea.info обязательна.


Цитирование текстов возможно с установкой гиперссылки.
Крымский клуб фантастов пригашает авторов к публикации в журнале или приехать на фестиваль фантастики