...гуляє Василь Мак (м. Сімферополь)

Сім років мак не родив,

та й голоду не було.

З природи

(проект)

«Світить місяць та не гріє,

тільки в Бога дурно хліб їсть».

З «Русалій» Вадима СКУРАТІВСЬКОГО

При повнім місяці лунають лунко луни,

I мигкотять коти очей зеленим блиском,

Сніг на дахах пелюшкою з колиски

Закутав сон циганської комуни,

Та й заколисує вербальним баритоном...

В асфальтах санний слід шкребе фальцетом,

Шкребе пером поет, удаючись поетом,

Зірок підслухавши картаві камертони –

Шкребе фальшиво, бо не знає ноти,

Бо він як місяць, як те дзеркало здавна...

Із потойбіччя десь луна луна –

Якщо прислухатись, то можна вчути:

– Хто ти?

Бог зна!..

Погруддя грудня, зліплене зі снігу,

Встає над містом моторошнувато,

І місто стигне якось винувато –

Чи ще пожити, чи вві сні вмирати...

I наглий місяць в тім вбачає втіху.

19.11.2002 року, при місячнім

світлі з 5-го поверху кв. №60

на пр. Кірова, 12, Сімферополь.

НАСНІГОВІЯНЕ

( З циклу «Отче»)

...Якби оце по снігу!.. по снігу!..

                                              по снігу!..

та – навперейми світлу

крізь світу кіптюгу

піднестись по-над світом

у зоряну смагу

і галактичним вітром

заколисать нудьгу,

залляти сонцем очі,

бо спирт скінчився весь,

і прокричати: – Отче!

Я – єсмь!

...Якби оце по снігу...вдосвіта...

                                       на  святки...

без лиха серед віхол

степами, навпрошки,

перебрести потиху

на хуторські хатки,

і загадати світу

казкові загадки –

хтось рогадає, може...

І далі не брести.

Прошепотіти: – Боже,

Де ж ти?..

16.01.2009 року, Сімферополь

КРИМБУДЛАНДШАФТ

(з дачних ілюзій)

Я землю копав, як проклятий,

і камінь лупав, як горіх...

і ломом, як знаком оклику,

творив первородний гріх.

Під кримською спекою зопалу

я навзнак падав і млів –

я зовсім не заздрив Езопові,

я слово збирав з ріллі,

з каміння, з брунатних ящірок,

з гірких, як смерть, чебреців –

для мене слова були зачином

сонетів при каганці...

Я потом, як смальцем, мащений,

під сонцем кримським шкварчав,

і слово своє ненавчено

крізь всі діалекти кричав –

боліло те слово, спечене,

посеред німецьких мов,

що на безлуння приречене –

від Чонгару до Туреччини –

чи, може, відлуниться знов?

...Я землю копав, як проклятий,

витворював кримський проект...

Та пропадіть ви всі пропадом!

„Земли лучше в мире нет!..”

02.09.2007 року, ранок,

Спокійне

РОКЕРСЬКА МАРШЕВА

  З циклу „Пісня року...”

Нам хотюни посходили із лиць...

Але буває, що у гуморі, у добрім,

чистопородних наших кобилиць,

як і раніш, ми поганяємо за обрій...

Приспів: Ми любим пиво, як дівчат,

                дівчат – як пиво!

                Шосе колесами

                             з’їдаєм рокітливо –

                аж гальма-цуценята верещать!

Із гиканням, зі свистом, шпори в бік –

як п’яні комуністи чи махновці,

ми степ на гвалт здіймаємо, на крик,

щоб вколисати сонце у Каховці.

Приспів: Замість запаски –

                портвейну бочка.

                Мама діждеться

                свого синочка.

                Портвейн скінчиться –

                бензин поп’ється.

                Сонце у шпицях!

                Дорога в’ється...

Ми в кінські гриви заплітаєм вітровій,

щоб розіп’ясти тишу в Перекопі

на вогнищах зірок і давніх мрій –

і носа втерти голосистій Калліопі.

Приспів: Замість запаски –

                портвейну бочка.

                Мама діждеться

                свого синочка.

                Бензин скінчиться –

                портвейн поп’ється.

                Дорога сниться –

                аж серце рветься...

О’кей! триб’єн! гарнісінько! зер гут!..

Ми вдерлись взяти бранця-чорнобривця –

із зашморгом на шиї Тарханкут –

втекти не зможе! Тільки – утопиться!..

Приспів: Ми любим пиво, як дівок,

                дівок – як пиво!

                Нам доля – рок,

                як блиск зірок –

                невередлива.

Вже коні вередують – де овес?

Бензин весь випили бомжі і прошмандовки?

... Ми вдарим роком ненароком до небес,

здіймем на палю Штормове й Поповку.

Приспів: Замість запаски –

                портвейну бочка.

                Мама діждеться

                свого синочка.

                Портвейн скінчиться –

                бензин поп’ється.

                Сонце у шпицях!

                Дорога в’ється...

Казаньска торба! Підозрілий тип!

„Атомпроект” – нещасний недомірок,

віддайся на поталу, Казантип –

на день чи два для нас будеш кумиром!

Приспів: Замість запаски –

                портвейну бочка.

                Мама діждеться

                свого синочка.

                Бензин скінчиться –

                портвейн поп’ється.

                Дорога сниться –

                аж серце рветься...

Вперед на Кафу! З пляжів і зі скель –

всіх інтуристів в рабство! На галери!

Нехай веслують вільний Коктебель

як корабель до рокерської ери!

Приспів: Ми любим пиво, як дівчат,

                дівчат – як пиво!

                Шосе колесами

                             з’їдаєм рокітливо –

                аж гальма-цуценята верещать!

... Піднімуть браму Керч та Ельтіген –

здадуть дівчат на милість переможця.

На Мітрідаті, під розвій знамен,

гітара-соло знов зустріне сонце!

Приспів: Замість запаски –

                портвейну бочка.

                Мама діждеться

                свого синочка.

                Бензин скінчиться –

                портвейн поп’ється.

                Дорога сниться –

                аж серце рветься...

12.11.2008 року, Сімферополь

ЯЛТА. VACANCE

вздовж узбережжя

впоперек міста

замість туристів

гуляє листя

ялта в гірляндах

вогні драглисті

як баба настя

що у намисті

московська зірка

місяць турецький

як ялті гірко

під перехрестям

хвиля порвійна

маяк стріпнеться

ми в україні

ялта всміхнеться

сонячна смальта

подасть надію

ягідка ялта

помолодіє

в масандри светрі

зима недовга

весна з ай-петрі

звісила ноги

05.12.2008 року, вечір

Ялта

ВУЛИЦЯ САМОТНОСТІ

             Олесю УЛЬЯНЕНКУ

на вулицю самотності

я наче й не хотів

на вулицю самотності

я просто так забрів

по цій широкій вулиці

протяжний вітер дме

він і до ніг не тулиться

не те що обійме

на вулиці самотності

серед сиріт беріз

напився до срамотності

останній кипарис

на вулиці самотності

вся музика німа

на чортовому колесі

і бісенят нема

на вулиці самотності

тінь відчаю гуля

як у відкритім космосі

завжди нижче нуля

на вулиці самотності

там де колись я ріс

на вулиці самотності

вже тісно... аж до сліз

по вулиці самотності

ти не повіриш бля

по вулиці самотності

бреде вже вся земля

08.12.2008 року, Ялта

ХУДОЖНИКУ

 
( З циклу «Алкокультура»)

                                    Олександру Кокоріну

Я теж художник – мордою в поріг...

Якби ви знали колір неба в корчах!..

Якби ви знали необхідно й конче,

що світ від світла вже давно згорів –

від світла, що у ньому згасло сонце...

Я теж художник – всіх я переміг –

у тім, як бачу, чую і страждаю,

у тім, як я себе перемагаю,

щоб знов не впасти мордою в поріг –

щоб досягти у малюванні раю...

Я все ж художник!.. І з палітри кров

в безколірному світі струменіє,

і кіноварь в кіні на прапорах яріє,

де чорно-біла скінчилась любов,

де вже розп`яття світу пломеніє...

Мене Господь учив тої молитви,

як класти фарби, як горілку пити,

як жити, щоб не «мордою в поріг»...

Господь все бачить і мені пробачить,

за те, що з того я чогось не зміг.

                                                   14.05.2008 року, ніч,

                                                   Сімферополь

АВІАВИШКІЛ*  

 
(Цикл «З алкокультури»)

                                    Володимиру Чечету –

                                    друг(ом)у  пілоту

Сьогодні, як завжди, авіашоу,

і ми у «спарці» не виходимо з піке:

по чарці ще і ще... по чарці знову...

Сказали: – «флатер» – що воно таке?

Ми пасинки у небі і навколо –

бомбардувальники великого життя,

винущувачі глузду, і ніколи

нас не зустріне  «Стінгер» каяття.

Осяйний дім у наш десь там, «за зорею»...

Нам гидко від летовищ запасних.

А штопір – не земля – прощання з нею,

бо пілотаж – то хист, майже інстинкт.

...Розбомблено серця й аеродроми –

на п’яний світ ми чхаємо з висот...

Мій друг сказав, що...якось би – додому...

і клацнув тумблер: «на автопілот».

Автопілот – це як хода вперед спиною –

хоч небо по коліна...можна – вбрід...

Автопілот – парі із сатаною,

або: «Ще незакінчений політ»...

                                    01.09.2008 року, ранок

                                                   Сімферополь

* «высший пилотаж».