ЗАСТОЛЬНЫЕ БЕСЕДЫ или сравнительный паралич мысли

( ответы отдельно застигнутых врасплох авторов на экспресс-вопрос: «что для тебя – поэзия?»)

4 июля 2007 года, 15-20, «библиотека» издательства «Таврия»

( в качестве понятого Александр ЖМАЙЛО, художник, с.Скалистое, Бахчисарайского района)

Валерий Гаевский

- Вопрос «что» адресован Господу Богу. Я бы хотел ответить на вопрос «как». Но у меня само время отнимает эту возможность. Поэтому я на вопрос отвечу, как на вопрос всех времен: - Для чего нужна культура? Поэзия нужна для того, чтобы поэт оставался самим собой – оставался  в качестве «Я» или себя самого. Это жертва, которую никто никогда не оценит. Поэзия нужна только для освобождения…

Владимир Грачев

- Поэзия это не душа, потому что я …(задумался). Потому, что я свидетель, а не участник процесса, без которого происходит зарождение плоти – которая не моя, ибо я лишь свидетель - абсолютный свидетель того, что плоть не имеет смысла!...Женщина – полная звезда. И оставьте в покое мою душу, ибо все остальное не имеет значения.

Василь Мак

 - Поезія мені взагалі не потрібна, бо поезія це морфема мертвого півня, як якийсь натяк на щось…Поезія просто пре з мене, коли: щось незнане для мене пересікається із чимось майже неймовірним, тобто слово з життям, де я – випадковий. Але мені здається, що до цього «пре!» я не маю ніякого відношення, як і до мертвого, чи живого півня…

26 октября 2009 года,14-00 кафе «Алдан» Симферополь

( в качестве непонятного Александр КОКОРИН, художник,г.Симферополь)

Валерий Гаевский

- Дав себе «помолчать» почти пять лет, то есть, не прикасаться к поэтическому творчеству, я ощущаю в себе некую засасывающую воронку. Она как торнадо, сформировалась, движется и возносит «глаз» торнадо…Еще ничего не сметает на своем пути, но энергию являет удивительную…Странно чувствовать в себе  эту серебряную искрящуюся силу, которой я заряжен. Поэтому поэзия для меня сегодня - это возможность рывка в космос…

Владимир Грачев

Люди научились ходить, некоторым оказалось этого мало, и они танцуют…Люди научились говорить, многим оказалось этого мало и они поют…А есть люди, которые умеют ходить и говорить, но они – молчат. Это поэты. Молчат потому что знают: только молчание слышит космическое безмолвие…По Аристотелю: это музыка сфер.

Василь Мак

- Поезія – це така собі жіночка, яка у спільному ліжці уві сні, стягує на себе з поета ковдру чи простирадло. Поет – це лиш звукова реакція/ерекція на свинство. Тому поезія – це настільки інтимно, настільки й оригінально. Вона завжди у засідці – в штрихах, деталях, напівтонах …Але завжди – в акцентах. Як апофеоз Поезія – у розкритті себе перед здивуванням Поета…

ВЕСЬМА ДРУЖЕСТВЕННЫЕ ШАРЖИ ПО СЛУЧАЮ ИСПОЛНИЛ ХУДОЖНИК

ВИКТОР БАБАНИН

Василь МАК

На N-річницю

транскримської експедиції

Грака Білого

                      В. Грачову – з любов’ю

Проти вітру, у купшинських тапках,

майже пішки (ніхто не спіймав),

ти без компаса, навіть без шапки,

Крим навприсядки обтанцював.

Проти вітру!.. – Вперед! Щоб ви здохли!.. –

На сушняк пиво майже не пив...

Хоч кущі до цих пір не обсохли,

до яких ти до вітру ходив.

Мандрівник і поет – геніально!

Ув історії – перший мордвін!

Ти із тінню своєю брутально

По-левитськи весь час бурмотів...

Очі – рогом! В них полиск і відблиск –

ти у долі виборов шанс:

проектують тобі обеліски

по маршруту „з Армянська… в Армянськ”.

Там, де ти під’їжджав на трамваї,

або нагло бухав по сто грам,

обелісків, за планом, немає –

там погруддя – на радість всім нам.

Обеліски постануть вже завтра,

піонерки їм честь віддадуть.

Піонери з недопалків ватру

позапалюють уздовж погрудь.

По периметру Крим запалає

там, де стопи свої ти ступив.

Стопарями тепер відмічають

твій маршрут, хто ніколи й не пив.

Журналюги дали в пів газети

компромат – не для нєрвєнних дам –

хтось підгледів: - „Он сделал это!..”

хоч ти низько в кущах присідав.

Празник цей – то поезії празник,

дорогий і малим, і старим –

через років п’ятнадцять, не зразу,

ти скінчиш „Неоткрыточный Крым»...

Тебе кличе Афон і Архангельськ,

ще й гобійські пустелі, бува...

Прилітай до „Алдану”, наш янгол,

коли жінка штанів не схова.

Білий Грак! Ми за тебе горою!

То ж гріхи наші нам відпусти...

Ми тебе, дорогий наш герою,

не відпустимо до палестин.

Ми на авторів інсинуацій

„був – не був? А чи плавав за буй?..”

покладем колективний субстанцій

і воззвемо: – Ти сам підрахуй!

Бородою твоєю клянемось

і душею, що всім нароспаш,

Білий Граче, ти – наше знамено,

бо ти – геній, а ще – бо ти наш!

01.12.2008 року, день,

Сімферополь (по вул. Садовій)

Вірші без мила

              „Куда, во что себя мы… сунем –

              то и дано для вечности сберечь».

              Гаріф Поленберг, „Гостям...” №3

Хоч пізно, і не зовсім класно,

ти все ж себе кудись засунув.

Не ти щасливий,

       ми – нещасні,

бо оте щось не зашморгнулось.

19.07.2004 року,

Сімферополь, „Гель-Гью”

На фоні Пушкіна...

Граф Полінберк – то ас! то бестія!

Без 2-х хвилин, і був би Нєстеров...

(Від Паганеля носить гетри.)

А так – фантаст – всього два метри.

25.04.2005 року,

Спокійне

БІЛЯ ЦЕРКВИ

              Г.П.

Ти – біля церкви… Мабуть,є гріхи…

Тремтиш, великий, мопсиком у брамі,

Ще й трохи смертний,

               на язик лихий –

ото й молись…

               Але, чи в тому храмі?

04.09.2009 року, біля церкви

Сімферополь